четвер, 28 квітня 2016 р.

170. Мішель Онфре "Сила життя. Гедоністичний маніфест"

Продовжуючи текст зі звіту про  Книжковий Арсенал...

Це перше моє знайомство з поглядами Мішеля Онфре, яке обов’язково ще продовжиться.
Перед Книжковим Арсеналом я гортала стрічки видавництв і натрапила на уривок із "Гедоністичного маніфесту". "Та це ж цікавезно!" — подумала я і додала книгу в список покупок.
Автор представляє себе як філософ-практик, він певен, що жити за своїми переконаннями треба тут і зараз, а не осмислювати минуле чи прагнути до чогось в далекому майбутньому. Гедонізм в його розумінні поширюється на всі сфери життя, навіть на політику.
Тезово можна винести такі думки:
  • "Насолоджуйся сам і давай насолоду іншому, не заподіюючи зла ні собі, ні іншим, — ось у чому й полягає вся мораль" (максима Шамфора). Мішель Онфре переконаний, що жити треба так, аби кількість насолод перевищувала кількість неприємностей, при цьому не завдаючи неприємностей іншим, а більше того, прагнучи цими насолодами ділитися. Крім того: "Краще неприємність зараз і насолода потім, аніж миттєве задоволення зараз і гірка неприємність опісля". Одним словом, гедонізм — це не егоїстичний спосіб життя, як побутує про це стереотип, а радше життя у злагоді з собою.
  • Ідея не сходить із неба, або душа й тіло — нероздільні. Мішель Онфре підходить до цього питання як сучасна людина, адже мозок — ось те місце, де відбуваються всі процеси. Без тіла ідеї не виникнути, а тим паче не втілитися. У мене як ІТ-студента виникає при цьому асоціація з комп’ютерною системою. Людина — це ще непояснений механізм, в якому крутяться багато задач за певними алгоритмами; робота машини не припиняється ні на мить, сприймаючи зовнішню інформацію та видаючи результати. Неможливо розділити hard і soft частини. Ми є тими, ким себе творимо, і цей процес триває повсякчас аж до припинення постачання живлення.
  • Із вищого випливає питання смерті й релігії. Пан Мішель переконаний, що релігія — це абсолютно зайвий елемент, навіть небажаний, той, який призводить до несправностей, збільшує кількість неприємностей. Загалом, читаючи книжку, проникаєшся його поглядом на те, як колапсує і помирає в агонії доба віри у бога(ів), звеличення страждань та інших містифікацій. Звісно, вона ще спробує повернутися, не дасть себе так просто убити, але її кінець уже передбачено. Оскільки я атеїст, але народилася на зламі тисячоліть та виросла у християнській родині, то я цілком розумію це двояке відчуття. Навколо нас вирують маленькі революції і рано чи пізно вони прикінчать старий світогляд, який поки все ще панує над людьми.
  • До речі, про революції. Мішель Онфре каже, що протистояти системі в цілому важко. Мікрополітиці треба протидіяти мікрореволюціями, тобто робити маленькі, але результативні кроки й збирати навколо себе однодумців. Навіть Гулівера завалили маленькі ліліпути спільними й послідовними діями.

Із "Гедоністичного маніфесту" можна ще багато що цікавого винести, це конденсат, збір основних думок Мішеля Онфре. Пише він не те щоб науково-популярно, але доступно. З ґуґлом розібратися можна навіть тому, хто про філософію має загальні уявлення.
Бачила в інших відгуках закиди про те, що автор занадто багато уваги приділяє прикладам із життя. Але в цьому і є його фішка: погляди походять із особистого досвіду, є іманентними (круте слово вивчила, хіх), а не падають звідкись з неба.

Цю книгу я порадила б тим, хто відчуває потяг до (пере)осмислення свого життя та суспільства. На мою думку, вона може привнести деяку систематизацію у власні спостереження та навіть запропонувати рішення.

Окрема подяка Андрію Рєпі, який цей текст переклав.
Окрема неподяка дизайнеру обкладинки за нерозбірливий заголовок книги.

Немає коментарів:

Дописати коментар