167. Наталія Дев’ятко "Злато Сонця, синь Води"

4/5

Зазвичай я не дуже люблю пафосно-патріотичні тексти — наприклад, "Хресну прощу" Іваничука я так і не пересилила себе дочитати — але патріотичне фентезі? Чом би й ні!

Історія оповідає про тисячолітнє прокляття, яке наслали на свою землю зневажені зрадливими людьми волхви. Коли Володимир Великий примусом запровадив чужинську віру, вони прийшли до князя, аби переконати його скасувати рішення, та він лише посміявся з них і стратив непокірних.

"Страшним було їхнє прокляття: не знатиме зрадлива земля щастя і волі, потерпатиме від чужих забаганок, розмінною монетою для інших стане, а все, чого люди прагнути будуть й у що віритимуть від щирого серця, на смерть і зло обернеться".

Книга побудована, здавалося б, з окремих історій, які в кінці сходяться в одній точці. Називаються вони відповідно до стилю легенди: "зачин", "казка", "заклик", "голосіння", "сон", "триптих" тощо. В кожній через раз іде мова про хранителів пам’яті та лихо, що в край український прийшло. Мова оповіді витримано казкова, саме тому, певно, я й змирилася з деякою пафосністю.

Знайшлося тут і те, що підживило мої знання: жовто-синій прапор (саме у такому порядку). Схоже, я живу в якійсь тундрі, бо до цього ні разу не чула про перевернуту національну символіку і що це поганий знак, а в нас це, виявляється, популярна тема. У книжці обігрується те, що від початку прапор мав барви сонця і води, а його перевернення продовжило ланцюжок зрадливості людей. Звідси і назва — "Злато сонця, синь води".

Книга має відкритий фінал, який, по-суті, є закликом робити свій вибір: продовжувати тисячоліття байдужості чи ж відкидати її пута і ставати на шлях свободи, повертаючи дівчині-Україні її початкову велич і красу.

"І знову, як і тисячу років тому, перед кожним вибір постане: власною думкою, своїм розумом жити чи віддати долю і свободу вистраждану іншому; вільним бути чи знову у тисячолітнє ярмо піти".

Вердикт. Читається легко, задумка цікава, особливо у світлі останніх подій, текст рясніє яскравими символами, що наштовхують на певні роздуми. Можливо, трішечки шароварно (вишиванки-шаблі-бандури), але ці елементи міцно вплетені в сюжет і не викликають почуття роздратування. Крім того, є романтика і могутні чародії. Якщо хочеться якоїсь казки про надію на світле українське майбутнє — то це саме воно.

Оформлення. Книжка має тверду обкладинку та чудові ілюстрації. Із заголовками можна було б попрацювати креативніше, додати буквицю на початку розділу, але це непринципово. Загалом, тримати в руках "Злато сонця..." дуже приємно. А ще є аудіокнига.

 
P.S. А це ілюстрація Петра Круля, яку він робив до уривку з книжки для журналу "Світ Фентезі", в якому я вперше і познайомилася з цією історією. В друкованому примірнику ми поставили тільки першу частину розділу "Загублена пам’ять", бо мали обмеження у сторінках, але в електронному варіанті він повністю. Читається прекрасно, хоча без контексту до вищесказаного не прив’яжеш)

P.S.S. Дякую Інні за позичену книжку! На Арсеналі поверну ;)