151. Маркус Зузак "Крадійка книжок"

5.5/5

Книга, яка підірвала весь світ. І яку в нас видали тільки зараз, а багато хто навіть про неї і не чув. А-ха-ха! Як завжди.
Довго вагалась, перш ніж взятися за "Крадійку". Книга про Другу світову, а песимістичні сюжети, хай навіть і хороші, встигли набриднути. Але роман я хотіла прочитати вже дуже давно, тому цікавість перемогла. І це було велике БУМ!
Найбільше мене привабила книга навіть не оповіддю від особи Смерті, а сміливим використанням напівжирних коротких речень посеред основного тексту, а також, зокрема, списків. Це щось середнє між підзаголовком, вставкою і коментарем.

Періоди життя головної героїні Лізель позначаються книжками. Деякі вона краде, деякі їй дарують — і кожна з них несе щось більше, ніж просто текст. Вони є символами подій, що трапляються з дівчинкою. Цікаво, що посібник гробаря, перша вкрадена нею книжка, відображає як і смерть її братика, так і початок її нової долі. Саме з інструкції в чорній палітурці Лізель пізнає світ літер.

КНИГИ У РОМАНІ ЗУЗАКА КРАДУТЬ, ПАЛЯТЬ, ПИШУТЬ, ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ПРИКРИТТЯ, У НИХ НАМАГАЮТЬСЯ ЗАБУТИСЯ І ВІДНАЙТИ ПОРЯТУНОК.

Ці книги оповідають нам історію Другої світової з боку звичайних німців.

Прийомні батько й мати Лізель, до яких вона подолала далекий шлях потягом, виявляються добрими людьми зі своєю головою на плечах. Вони не піддаються загальному зомбуванню, але й не намагаються відкрито протестувати. Вони лишень живуть за своїм серцем, наскільки це можливо. Тож коли настає час прихистити єврея, Роза і Ганс Губерманни роблять усе, що в їхніх силах, аби допомогти Максу.
Усі герої "Крадійки" стають такими близькими, що хочеться писати про них багато і довго. Про Руді, хлопчика з лимонним волоссям, який був найкращим другом Лізель, вірним товаришем у її витівках і нескореною душею в системі. Про Розу Губерманн, яка хоч і гримала на всіх, та мала добре серце й щиро кохала свого чоловіка. Про мерову дружину, яка була зламаною жінкою і шукала в Лізель відради.  Про олюдненого Смерть, який бачив світ у кольорах. Про Макса, який попри всі труднощі не втратив волі до життя і намалював своїй подрузі книгу. Про жителів Небесної вулиці, які слухали під час бомбувань читання маленької дівчинки. І врешті про Ганса Губерманна, лагідного чоловіка, який став Лізель найріднішою людиною на світі, любив грати на акордеоні та не ніколи не вважав себе вищим за інших.
Ніколи б не подумала, що на цю тему можна писати так чарівно, щиро і тремтливо. Тому браво! Це роман, який неодмінно захочеться перечитати.
Кінець нагадує, що війна все-таки не казка. І просить нас залишатися (чи то пак не бути) людьми, хоч би що там не було.

P.S. Один із небагатьох випадків, коли кінообкладинка сподобалась. А от сам фільм — не надто. Нагадало римейк "Ошін", усі дуже чистенькі й причесані.
P.S.(2) Завдяки цій книзі я навчилася читати німецькою: все-таки цікаво, як правильно вимовляти німецькі слова. А мама мені казала, що в німецькій все просто Т_Т Приємна мова, і не тільки у виконанні Рамштайн )

НЕВЕЛИЧКЕ, АЛЕ ВАЖЛИВЕ ЗАУВАЖЕННЯ.
За усі ці роки я бачив безліч молодих людей,
які думають, що йдуть в атаку одні на одних.
Насправді ж вони помиляються.
Вони йдуть в атаку на мене.