пʼятниця, 1 січня 2016 р.

147. Джозеф Конрад "Серце пітьми"

4/5

Роман автора із дуже заплутаним походженням (спроба пожартувати).
Старий моряк Марлоу, схожий на висохлого язичницького божка, розповідає свою історію про подорож в серце Африки задля здобутку слонової кістки. Там він дізнається про Курца — чоловіка виняткової вдачі, ораторські здібності якого проклали йому кар’єрний шлях. Він навіть приборкав тубільців і став у них за божество. Зацікавлений, Марлоу прагне побачитися з ним, та зустрічає лише хвору примару, непевну тінь, від якої лишився тільки голос.

Цікаво, що в різних відгуках цей роман інтерпретують по різному. Звісно, тут велика частина оповідає про колоніальні несправедливості, та, як на мене, це лише декорації. Автор протиставляє два основних персонажа: Марлоу, того, хто спізнає, та Курца, того, хто спізнав:
"Але душа його була душею шаленця. Закинута в ці дикі нетрі, вона заглянула в себе і — їй-бо! — збожеволіла".
Курц, якого в Африку привела жага наживи, ідея і довгий язик, скидає з себе пута соціуму і оголює первісне єство, про яке здатен сказати тільки: "Жах". Те, що чигає в серці пітьми, — не древні чудовиська і не підступні дикі племена, а темна сутність, яка виривається на волю.

Щодо стилю та атмосфери автора, то чимось нагадує По і Мері Шеллі, тільки тут іще більше абстракцій, химерних описів і роздумів. Але вони бездоганно створюють той моторошний світ, який намагається показати Конрад.

Щодо українського видання, то мені все подобається, особливо доданий епіграф Ніцше. Усе, окрім приміток у кінці книги. Не люблю туди-сюди гортати.

1 коментар:

  1. чи не єдина книжка, яку наполегливо хотілося сприймати виключно як метафору, а тут ще й структура, стиль та задумка автора дозволяють! такий вдалий збіг...

    добре йде в парі із "Сном кельта" Льоси

    ВідповістиВидалити