пʼятниця, 1 січня 2016 р.

146. Юрій Винничук "Аптекар"

4.6/5
Це друга книжка, яку я читаю у Винничука (після "Місце для дракона").
Це друга книжка за 2015 рік, яка вразила мене своєю мовою — живою, насиченою, соковитою, різнобарвною.
Це друга книжка за 2015 рік, яка захопила картинами альтернативної України.
Це друга книжка за 2015 рік, яка змусила сміятися над дотепними описами, ситуаціями та репліками.
Це "Аптекар" Винничука.

Якби мене попросили описати цей роман, то я б сказала, що це традиційний узвар у келиху для коктейлів. З одного боку, тут є відьми і чорт — злегка у Гоголівському стилі, але із ходом подій усе більш Винничукові. З іншого, — прогресивний хірург-аптекар та кат, який виконує волю юрби. 
Я вражена тим, як автору вдалося вкласти всілякого різного — і не перетворити це на вінігрет. Окей, ми тут бачимо Львів 17 століття. Окей, альтернативний Львів із морем. Окей, тут є відьми. І навіть панянка, яка перевдягається в чоловіка. Але детектив, люди, детектив! Цього я аж ніяк не очікувала.
Найбільше сподобався розвиток персонажа... ката. Він постає не просто виконавцем вироків, а людиною із почуттями та бажаннями. Уже за це книга заслуговує на широке визнання.
Лукаш, один із основних оповідачів, дивує своєю поміркованістю та розсудливістю. Він талановито пристосовується до застарілих поглядів, хоча знає, що правда на його боці.
Загалом, дивовижно, як чотирьох геть різних людей зводить до купи доля (вона ж автор). І так воно відбувається непомітно, що навіть сумнівів не виникає, що події мали б розвиватися інакше.

Серед усіх інших історичних та альтернативних українських романів цей вивищується тим, що він не про село, а про місто — тому і ближчий. І це не місто, в яке тікає з села нездолений юнак у пошуках кращої долі. Це місто, таким, яким його хочеться бачити сучасному урбаністу — сповнене перипетій, інтриг, загадок, торгівлі, цехів, запахів, різного підступного й не дуже люду.

І, звісно ж, що я найбільше люблю у таких книжках, — це комічне. Персонаж, на якого найбільше покладено виконувати таку роль, — чорт Франц, за що я його і люблю. До речі, ніколи б не подумала, що мені сподобається чорт. Чимось нагадує Зеллоса із "Рубак" =)

— Властиво, Місяць — це суцільний титанічний мозок. І це він дає окремим жінкам вказівку бути ідіотками, пройдисвітками, стервами, хвойдами, вар’ятками, з мокрою головою, повіями, нехлюями, ледацюрами, скандалістками, вертихвістками...
— ... і феміністками, — встряв Франц.
— Що ти сказав? — здивувався Йоган. — Якими ще феміністками?
— А-а, та це такі чудиська, які з’являться років так за двісті, — засміявся Франц.
Чи...
— Цей многоцінний труд обезсмертить моє ім’я незгірше за Ніколу Теслу, який через двісті п’ятдесят років завдячить теж свою славу нашому братові.
— Щось ти, Франце, мелеш — скривився Йоган. — Та ніколи неотесаний тесля не зазнає слави. Нісенітниця.

Інколи автор і сам не полишає можливості пустити шпильку. Примітка:

Овочі — так ми колись називали фрукти. А те, що ми називаємо завдяки визволителям овочами, називалося городиною і яриною.

Водночас на тлі життя міста та душевних переживань персонажів з’являється тема... війни та життя після війни.

— Мене теж ніколи не покидають сни, де рвуть гармати, скачуть коні, лунають крики й команди, — продовжила Юліана. — Запах крові, гниючих ран, розпанаханих животів із виваленими кишками, сморід екскрементів — усе це не забувається, усе це поруч, хоч би ти сидів у кошику троянд. А відтак підсвідомо ти вже очікуєш нової нагоди опинитися на війні. Бо той звір, якого вона пробудила в тобі, уже ніколи не заспокоїться, а буде постійно мучити, рватися на волю. Тому що ти, бачачи, як гинуть товариші, як їхня кров і мозок цвиркають тобі на обличчя, не можеш заспокоїтися, доки не відімстиш, доки не вб’єш стількох, скількох тобі здаватиметься достатньо. Але ніколи не буває достатньо.
...
— Очікування війни, — сказав я, — це те, що жевріє десь глибоко в мені, і я його відчуваю, але боюся роздмухати. Боюся, що знову зазнаю сп’яніння, про яке ви говорили.

Структура роману може видатися спершу незручною: основна оповідь помережана нотатками аптекаря. Але до цього звикаєш і вбачаєш у тому своєрідний шарм.

Тому я безсумнівно записуюсь у фанати автора та починаю слідкувати за його творчістю. "Танго смерті" додаю у TBR на 2016-2017 роки, як вже вийде. Сподіваюся, Винничук ще не раз мене здивує!

Немає коментарів:

Дописати коментар