середа, 22 квітня 2015 р.

117. Стівен Кінг "Відродження"

4.9/5
З останніх романів Кінга цей сподобався найбільше. Схоже, автор потроху починає задумуватися про питання старості та смерті, що видається мені цілком природнім. В історії Джеймі відчувається легка ностальгія за минулим, та кінець стверджує "Ні, я ще не збираюся помирати". Крім того, це перша прочитана мною історія Кінга, від якої мені було справді моторошно. А саме на тих моментах, коли пастор Джейкобз розповідав дітям про чудеса електрики. У мене було таке відчуття, наче до беззахисних створінь підпустили психопата, що врешті таки виявилося правдою.
Та привабливість цієї книги зовсім не у моторошності. Перш за все, мене приємно здивували роздуми про вплив релігії на людей. Адже справді, це лише вміння викликати віру, а самопрограмування далі зробить своє. Одним словом, великий плюсище за це.
Звісно, Кінг не покидає своєї улюбленої теми про "наркотики, секс і рок-н-рол". Дуже влучно він зображає перше у формі штрикання себе виделкою. Адже яка нормальна людина в здоровому глузді буде сама завдавати собі болю? Ось що таке наркотики, як і цигарки та алкоголь (приписка від мене).

Музика грає тут велику роль. Гітара, концерти, шалений натовп (мені не зрозуміти) і п’янкий захват від виступу (оце я знаю). Хочеться пригадати й свої моменти, коли з таким же запалом брався за якусь справу і просто від неї кайфував. Такі наші захоплення роблять нас по-справжньому живими.
Щодо мурах, таємної електрики та іншої чортівні, то тут також усе, як завжди. Це те вкраплення, яке робить Кінга впізнаваним з-поміж багатьох інших авторів. Містична складова присутня в сюжеті від самого початку, однак у саму оповідь вона вдаряє, мов блискавка, тільки в кінці. Будемо сподіватися, що фінал людського життя менш фантастичний, мені аж трохи нагадало подорож до світу мертвих з "Темних матерій" Філіпа Пуллмана)
Трохи новіша тема, як на мене, це тема сім’ї. Уперше бачу, що Кінг змальовує не просто друзів по духу, а саме міцну родину, з сестрою і братами, зв’язок між якими не уривається навіть через багато років розлуки. Вони один одного люблять, хай і по-своєму, і попри всі негаразди цей зв’язок неможливо розірвати. Думаю, той, хто має сестер чи братів, зрозуміє.
Окремо подяка за чудовий переклад Олені Любенко. Я з перших сторінок впізнала її стиль) У Красюка він дещо "панківській", коли у Любенко "гладенький". Одним словом, від читання я отримувала задоволення. Хоч після англійського уривку все одно ще розділи два звикала до українського викладу (

"Кожному потрібне одне-два дива, просто щоб переконатися, що життя — це щось більше, ніж довга марудна дорога, якою ти плентаєшся від колиски до могили".

"Дім — це там, де хочуть, щоб ти лишився надовше".

Немає коментарів:

Дописати коментар