четвер, 9 квітня 2015 р.

113-116. "Сильмариліон", "Маруся", "Сталевий пацюк"

Останнім часом нічого не писала до щоденника, але хоча б коротенькі записи зробити про прочитані книги треба. Тим паче ці твори доволі чудові.

113. Дж. Р. Р. Толкін "Сильмариліон" 5/5

(за редакцією Крістофера Руела Толкіна)
Книга пана Толкіна, яка вразила мене до глибини душі. Зізнаюся, до "Сильмариліона" я не вважала його своїм улюбленим письменником, хоч і є фанатом фентезі. Але тепер я з гордістю можу сказати, що обожнюю Толкіна.
Автор не ставив собі за мету створити цілісний роман — він просто створив світ, в існування якого хочеться вірити. Виникнення цього світу в дечому схоже на Біблійну історію, а валари не можуть не нагадувати давньогрецьких богів. Якби оповідки не приймали форму легенд, то з постаті Мелькора вийшла б непогана психологічно-філософська драма. Однак тут існує чіткий розподіл на добро і зло, тож доводиться приймати текст таким, яким він є.
Загалом, мені сподобалося найбільше дві речі: валари та дружба Маедроса і Фінґона. Мене дуже зворушило, як Фінґон врятував свого друга попри всі незгоди між родами. І Маедрос, навіть зв’язаний обітницею, потім чинив чи не найрозумніше з усіх синів Феанора, не підкоряючись злісній долі.
Крім того, нарешті була детально описана легенда про Берена і Лутієн. Лутієн тут просто космос =) Неперевершена ельфійка!
Тому враження якнайпозитивніші,  тож колись я таки дочитаю-перечитаю третю частину ВП. ;)

114. Василь Шкляр "Маруся" 5/5

І знову Шкляр радує українських читачів історичним романом про повстанську боротьбу 20 століття. Цього разу головним персонажем виступає отаманша Маруся. Чи то звичайне письменницьке передбачення, чи то автор так задумав, але у книзі чимало перегуків із сучасними подіями, особливо Майданом та нинішньою війною. Я б навіть сказала, що книга була видана у слушний час, якщо його можна взагалі таким назвати.
Тактичні дії описані доволі цікаво, та й про романтичну лінію Шкляр не забув. А яка мова! Які діалоги! За це треба давати окрему премію)
Загалом, оповідь не схожа на чітко лінійну чи об’єднану однією ідеєю. Однак різнопланові епізоди створюють яскраву картинку тих людей, того часу. Читаючи "Марусю", створюєш певне уявлення про ту боротьбу, дізнаєшся нові імена й події, про які раніше не знав. Пан Василь велику справу робить, популяризуючи нашу історію. Не картини радянського життя, від яких уже нудить, а завзятість і наполегливість тих, хто хотів бути єдиною українською нацією та до самого кінця її захищав.

— Де ви, панно, сьогодні гуляли? — спитав він.
— Розважалася, — сказала вона. — З козаками.
— І як?
— Добре. Усі живі. Я бачила Ангела.
— З крилами?
— Ні, замість крил у нього за плечима була рушниця.

"Ви думаєте, мені подобається проливати кров? Я вчителька. І брати мої були вчителями. Ми не збиралися убивати. Але прийшов завойовник, і тут уже одна правда: або він тебе, або ти його. Інакше не буває".

"Багато є таких, що безоглядно стають на бік сильнішого. Такий у них інстинкт самозбереження. Тому ми повинні показати людям, передовсім нашим затурканим селянам, що ми сильні. Що ми взяли зброю не для того, щоб стригти заблукалих овець". 

— Чує моє серце, що наближається прогар.
— Не слухай його.
— Кого?
— Серця. Якщо воно заяче, краще його не слухати, — сказала Маруся. — Краще вирвати його із грудей.

"Тільки пам’ятай, синку, мою науку: якщо сі доведе мати діло з москалем, ніколи-ніколи йому не вір. Особливо сі стережи його, коли в тебе свято, коли похорон, коли ти найменше очікуєш його нападу. Найдужче пильнуй — коли москаль пропонує замирення. Тоді не дрімай, тоді він нападе неодмінно..."

— Ми програли війну. Цю війну ми програли. Нас не вистачило на чотири фронти...
— Війну, може, й так, — сказала вона. Але не боротьбу. Боротьба не має кінця без осягнення мети.

115-116. Гаррі Гаррісон "Світи Гаррі Гаррісона". Том 2-3 4/5

(рос. мовою, романи "Рождение стальной крысы", "Стальная крыса идет в армию", "Стальная крыса", "Месть стальной крысы", "Стальная крыса спасает мир") 
Перш за все, дуже дякую другу, який подарував мені ці збірники на день народження. Хоч хтось пам’ятає, що я люблю книги понад усе )
Щодо власне романів, то я була трішечки розчарована. Я так багато чула схвальних відгуків про цю серію, однак тільки тепер з подивом з’ясувала, що це гумористична фантастика. До того я вже читала кілька книг Гаррі Гаррісона із циклу "Світ смерті", які мені напрочуд сподобалися. У "Сталевому пацюку" ті ж самі істини розказувалися у гумористичному жанрі. Ну, це таке, про погане. А в іншому, читати весело й цікаво, сподобалося, що головний герой кожен раз наголошує на тому, як погано вбивати. Найбільше із цих романів припав до душі "Стальний пацюк іде до армії". Індивідуальний мютюелізм повеселив =)

"Культура — это такое же изобретение человечества, как вилка или компьютер. Но разница между ними все же есть. Мы легко совершенствуемм компьютеры и столовые приборы, но что касается культуры — стоп, никаких перемен. Всякий убежден, что его образ мыслей является единственным и уникальным, а остальное — безумие и извращение".

Немає коментарів:

Дописати коментар