пʼятниця, 20 лютого 2015 р.

110-112. Філіп Пуллман "Темні матерії" ("Північне сяйво", "Магічний ніж", "Янтарне скло")

4/5
Трилогія залишила по собі неоднозначні почуття. З одного боку, "Темні матерії" — цікава історія із залученням релігійно-філософських питань. Однак мені було важко співчувати героям. Вони дуже жорстокі. Особливим шоком для мене стало, коли Ліра просила Віла вбити, переконана у своїй правоті. Та й взагалі, у всьому цьому світі вбивство є нормальною справою, за яку жоден персонаж не відчуває провини. Певно, саме через це мені важко щиро захоплюватися таким аля стімпанковим світом. Я вже не кажу гордощі Ліри про те, як вона давала перцю міським хлопчакам.
А тепер про те, що мені сподобалося. Звісно, це вже вищезгаданий стімпанковий світ. Наукові академії, таємничі дослідження, цепеліни, жага до знань, пригнічене суспільство. Цікаво, що важливою складовою виявилися цигани, додаючи брудним вуличкам простімпанкових міст особливого шарму.
Потім ідуть деймони, частинки душі кожного, які при дорослішанні зафіксовуються в одній подобі. Цікаво, що певні люди, дорослі, все одно здатні змінювати своїх деймонів і знаходитися від них на великих відстанях. Відьми, розумні жінки, саме такі, і після третьої частини тільки переконуєшся, що подібні люди, що можуть відпустити частинку душі, поєднатися зі світом, здатні на великі справи.
Крім того, цікава релігійна складова, про повалення бога, його природу, боротьбу за владу церковників, переродження Адама і Єви і спокусницю.
Якщо чесно, то важко сприймати цю книгу як якийсь фентезійний чи взагалі фантастичний світ. Складається враження, що за пригодницькою історією Пуллман заховав велику кількість метафор, і дітям, для яких, як вважається, написані ці книги, зась їх розгадати. Хочеться погодитися з цією рецензією:
His Dark Materials is decidedly a piece of speculative fiction: but it only speculates when the narrative demands it, and the narrative is structured by a writer with a very clear vision. Pullman’s work is writerly (or, to use a more loaded term, literary) in a way that many other fantasy works aren’t. His flights of fancy are always controlled, and all of his speculation—his thoughts upon Paradise Lost, and his critique of contemporary social services, and his depiction of armored polar-bear society—creates not a universe, but a unified whole. He leads the reader little room for re-imagination precisely because he’s so good at what he does. Doing so might elide some of the traditional pleasures of genre: but it also results in an experience that’s worth re-reading and discussing time and time again.
 Беручи до рук цю трилогію, я ніколи не думала, що натраплю на щось справді складне. Зазвичай фантастика, а тим паче фентезі, більш очевидна у своїх прихованих сенсах. А тому Пуллман не дав тієї насолоди, яку зазвичай отримуєш від вигаданих світів. Однак заключний роман мене "причарував" (тобто я прикипіла до книги). У ньому всі пазли склалися в одну картинку. Було те відчуття, коли розумієш, що щось відбувається, що щось за цим стоїть, але до самого кінця не можеш втямити, в чому конкретно справа. І останніми рядками тобі просто дають контрольний в голову:
— І тоді що? Що ми збудуємо?
— Небесну республіку.
Фінальна сторінка. Кінець. Ти здивований, а мозок уже починає обробляти інформацію, подаючи на вихід якісь ланцюжки асоціацій і висновків. Ти думаєш: "Що за чорт?! Що це тільки-но було?" Приходить переосмислення всього сюжету, і тут ти точно переконуєшся, що дитячою книжкою тут і не пахло.
Я не скажу, що це мені цілковито сподобалося. Але й нічого проти сказати не можу. Було б цікаво перечитати трилогію років через 5, уже знаючи, що таке "Темні матерії". А поки свої висновки й асоціації краще лишити при собі. Краще згодую у відгук цитати. Вони хороші.

"Всі ми маємо власну долю. Але ми повинні діяти, ніби це не так, або померти з відчаю".  

— "Можемо" та "повинні" — це не одне й те саме.
— Але коли ти повинен і можеш, виправдань бездіяльності немає.

"Добро та зло — це позначення для людських дій, а не для людської природи. Ми можемо лише сказати: "Це гарний вчинок, бо він для когось корисний, а цей — поганий, тому що він завдав комусь шкоди". Люди надто складні, щоб наклеювати на них прості ярлики".

"Вся історія людства являє собою боротьбу між мудрістю та дурістю".

Немає коментарів:

Дописати коментар