четвер, 15 січня 2015 р.

109. Стівен Кінг "Під куполом"

5/5
Майже традиційно мій читацький новий рік почався з Кінга. "Під куполом" — книга доволі об’ємна і переповнена персонажами, але читається дуже легко (після перших 200 сторінок, правда).
Ідея книжки, знову ж таки, не нова, але все в стилі Кінга. Багато сторінок роману автор присвятив наслідкам раптової появи Купола. Звісно, це щоб додати напруження, але по-справжньому мене зачепив оцей момент з Брендою:
"О Боже, в мені наче діру сьогодні прорубали. Я не уявляла, що в людині може бути така діра, і я боюся туди провалитися".
Кінг описує переживання людей так проникливо, що ти мимоволі починаєш вірити в них. Ніби справді десь існує містечко Честер-Мілл, в якому є злий деспот Ренні, його прибацаний синок Джуніор, запекла газетярка Джулія Шамвей, дитина на ім’я Малюк Волтер, рішучий фельдшер Расті та багато інших.
Цікавою є постать Барбари, який вміє використовувати мозок навіть краще, аніж силу. А оце Джуніорівське "Бааааарбі" чимось мені нагадує "У-у-у, бридкий дядько" з "Острову Дума". Щось в цьому з одного джерела.
Найбільш вражає те, що люди починають мінятися дуже швидко. Минає не так багато часу, а вони вже піддаються страху. Одні вбачають вихід у самогубстві, інші воліють триматися в "зграї" Джима Ренні, який "завжди піклуватиметься про них. І тільки кілька людей здатні не втратити себе в цьому хаосі. Я захоплююся вмінням пана Стівена моделювати такі ситуації. І це найпрекрасніше у цій книзі — хто як учинить і чому.
Кінець виявився несподіваним попри те, що я передбачала, що пропан таки вибухне. Те спустошення я відчула і на собі, стало навіть трохи моторошно. У кінці мене дуже зворушила сцена із Оллі та солдатом, як він весь час його підтримував і змушував не здаватися: "Ну ж бо, борися! Живи!" Лише заради цього варто прочитати весь роман.
З героїв, як не дивно, найбільше сподобався Расті. Є в цьому персонажі щось надзвичайно чарівне. Хоч він і не такий розумака, як Барбі, але в нього є стрижень. Йому є, що втрачати і за що боятися, але він все одно ризикує.  Звісно, Расті трохи імпульсивний, але відвертий. Це в ньому мене і приваблює.
Щодо другого видання. Могли б принаймні  помилки повиправляти. Мені вкотре соромно за КСД.

"Будь-яка ідея — як вірус грипу. Рано чи пізно хтось її підхопить".

Немає коментарів:

Дописати коментар