вівторок, 12 серпня 2014 р.

95. Акутаґава Рюноске "Усмішка богів" (збірка)

5/5
Коли я дочитала останню новелу із цієї збірки, "Зубчасті колеса", у мене одразу виникло питання: "Хто ця людина? Як вона жила? Чому його зачіпали саме ці теми?" і врешті-решт: "Чому він помер у такому віці?" Усі попередні оповідки були чудові, цікаві, глибокі, але все ж саме "Зубчасті колеса" дали мені зрозуміти, що весь час автор писав про... себе. І не дарма часто в цих новелах він часто постає слухачем, записувачем — вводить себе в свої історії. Коли я намагаюсь уявити собі Акутаґаву Рюноске, то переді мною постає худорлявий юнак із мрійливими очима: він любив цей світ, настільки любив, що  врешті не витримав його недоліків і гнилості, які бачив і в самому собі. Можливо, саме література дозволила прожити йому до середнього віку, 35-и років, перш ніж покінчити з життям самогубством:

"Через годину я замкнувся у своєму номері, сів за стіл і взявся писати нове оповідання. Перо бігало по паперу так швидко, що я сам аж дивувався. Однак через дві-три години воно зупинилося, наче придушене чимось невидимим. Хоч-не-хоч я встав із-за стола й почав ходити туди-сюди по кімнаті. У такі хвилини мною опановувала манія величі. У полоні дикої радості я уявляв собі, що в мене немає ні батьків, ні дружини з дітьми, а є лише життя, що ллється з-під мого пера".
(Акутаґава Рюноске "Зубчасті колеса)

Звісно, я можу помилятися, але саме таке враження у мене склалося про А-сенсея. Це вражаюча, але глибоко нещасна людина. Хоча Акутаґава-сан і захоплювався російською класикою, чомусь мені пригадався Кафка...

Бататова каша. Укладачі збірки вирішили бити одразу в серце. Мрія прекрасна, коли вона ще не здійснена. Дуже жорстоко ось так залишати людину без мрії.

"Адже іноді люди присвячують своє життя таким бажанням, про яких не знають, можна їх задовольнити чи ні. А той, хто насміхається з таких дивацтв, просто нічого не розуміє, що таке людське життя".
(Акутаґава Рюноске "Бататова каша")
Тютюн і диявол. Теж сильна новела. Селянин обманув диявола, та чи це не призвело до ще більшого зла?
"А хіба не буває так, що людина, впевнена в тому, що поборола спокусу, несподівано для себе стає її рабом?"
(Акутаґава Рюноске "Тютюн і диявол")
Доля. За все треба платити. Щастя з неба не падає.
Mensura Zoili. Цікавий сарказм на тему національної винятковості, у конкретному випадку — в мистецтві.
Один день у житті Оісі Кураноске. Що я можу сказати? Ці люди... Люблять вигадувати те, чого нема, і надавати своїм вчинкам іншого змісту.
Нерозділене кохання. Є тут щось, що я не до кінця розумію, або я просто намагаюсь знайти те, чого там нема)
Учитель Морі. Дуже близька мені тема. Ненавиджу школу я осередок тупих підлітків, які всіх зневажають. На шляху мені зустрівся тільки один зовсім "непедагог", але хочу поговорити про іншого учителя, який у мене перегукнувся з образом учителя Морі. Зарубіжну літературу викладав у моєму класі директор. Чоловік він неоднозначний, самовпевнений і людина настрою. Можу запевнити, що більшість учнів його ненавиділа і свідомо прогулювала його уроки, коли випадала нагода. Були і в мене неприємні спогади про його захоплення російською класикою (яку я, хоч застрельте, не розумію) та дещо однобокі методи викладання: щоб заробити хорошу оцінку, треба було "вловити хвилю думок учителя". Але він любив свій предмет, він любив викладати — це безперечно. Коли він доходив до теми російської класики, у нього аж очі горіли (у минулому він викладав російську літературу). Тому я не можу зрозуміти цієї ненависті до учителя, який намагався (хай і не завжди вдало) щось нам втовкмачити, який, незважаючи ні на що, захоплювався своїм предметом.
"Учитель Морі" — це історія про людей, які не можуть жити без своєї справи. Тому не варто їх зневажати, якщо щось у них не виходить.
Новочасний чоловік. Вражає, як на фоні одного життя Акутаґава-сенсей відображає переживання усієї епохи. Фон підібраний вдало: музей, давні витвори мистецтва — й інше життя...
Дракон. Обережніше треба бути з помстою, коли справа заходить про людську думку... В якомусь сенсі "Дракон" перегукується з "Одним днем у житті Оісі Кураноске".
Сумнів. Кажуть, що совість — найгірший наш кат. Але це не так. Сумнів — ось найстрашніше чудовисько для людської душі.

"А втім, сенсей, судіть самі, чи я божевільний. Якщо я збожеволів, то чи не з вини чудовиська, яке у нас, людей, криється в глибині душі? Поки таке чудовисько живе, і серед тих, хто сьогодні глузливо називає мене божевільним, завтра може з’явитися такий же божевільний, як я..."
(Акутаґава Рюноске "Сумнів")
Осінь. Доволі проста, але влучна образна система. Літо — молодість, осінь — доросле життя. І під "дорослим життям" я маю на увазі перехід до сірої повсякденності, побутовості, відмови від вищих мрій, аніж "купити новий холодильник". Тільки одиниці здатні навіть у 40 років не забувати своїх прагнень, не міняти свою систему цінностей на нижчу.
Тінь. Доволі неочікуваний фінал, але з присмаком гіркоти.
Підкидьок. Або ти долаєш горе, або воно долає тебе.
Усмішка богів. Надзвичайно сподобалося! В одній цитаті викладена вся суть японської історії!
"Наша сила полягає не в тому, щоб руйнувати. Вона в тому, щоб перетворювати".
(Акутаґава Рюноске "Усмішка богів")
Повість про віддяку за добро. Доволі незвична історія. У кожного своє розуміння вдячності.
Десятиєнова банкнота. Такі вони, амбіційні митці =)
Оселя Ґенкаку. Здається, що автор зібрав усіх персонажів, з допомогою яких, об’єднавши їх родинними зв’язками, можна показати це мізерне життя.
Зубчасті колеса. Іще раз повторюся, що дуже вразило! Адже написано під впливом власних "проблем", які врешті-решт автор не зміг витримати.

Про українське видання. Переклад чудовий і оформлення мені сподобалося, але є кілька зауважень. Мало, але були неприємні одруківки (наприклад, "оосінь", а не "осінь", "страдаючи", а не "страждаючи"). І система передання м’яких звуків через с, а не ш (хоча це властиво усім перекладам Івана Дзюба і, гадаю, не тільки його; сподіваюся, у майбутньому всі українські перекладачі з японської перейдуть на українську систему транслітерації Коваленка, вона враховує особливості обох мов).

Про своє. Коли я врешті перестану плутати склади у прізвищі автора?! АкутаҐАВА, а не Акуґатава, треба пам’ятати про річку у прізвищі!

Немає коментарів:

Дописати коментар