четвер, 3 липня 2014 р.

90. Стівен Кінг "Острів Дума"

5/5

Як намалювати картину, коли ти однорукий травмований дядько, близький до того, щоб покінчити з собою? Виявляється, просто. Лише треба пригадати забуті відчуття і отримати невеличкий поштовх у вигляді психолога й містичних сил.
Малювання — це я люблю. Хай у Кінга не зовсім вийшло показати сам процес, але відчуття — в яблучко. Оповідка чудова. Видається, ніби проживаєш з Едгаром його життя (читаючи по розділу кожного дня (: ). Я сміялася з його зустрічі з Ваєрманом і переживала за Ілсу після виставки. Як і в попередніх книгах Кінга, що я читала, зі "злом" розібралися дуже швидко. Але в цьому і полягає його фішка. Я люблю довгі описи, здавалося б, звичайного життя героїв.
Сподобалося використання ляльок у оповіді. "У-у-у, бридкий дядько!" — та я б сама збісилась. Дивно, що Едгара Реба стримувала. Взагалі, цікаво читати, що відчуває людина після такої страшної травми і як до цього ставляться її близькі. Цікаво, але не весело. Не доведи, щоб в реалі таке сталося.
Крім того, Темна вежа і тут: "життя — це колесо", мучачос.
Тому "круто", "класно" і "повний AC/DC" (хоч Ваєрман про нього і не згадував).  ;)
Робіть свій день, і хай день робить вас!

Мистецтво — магія, це беззаперечно, але всяке мистецтво, хоч яке чудернацьке, бере початок з нехитрої повсякденності.

Це найперша ознака мистецтва — гарне мистецтво майже завжди дарує задоволення митцю. 



Немає коментарів:

Дописати коментар