вівторок, 13 травня 2014 р.

84. Олександр Дюма "Сорок п’ять"

5/5
Ось і скінчилася історія про останнього Валуа. Із всієї трилогії ця книга, як на мене, — найкраща! Чому? Тут романтика не така чітка, але найголовніше, що проглядається багато цікавих особистостей! Це, звісно, мій улюблений Шико (тисяча чортів, я збрешу, якщо не додам, що на 80% читала через нього), сам король Генріх Третій і Генріх Наварський, а також прекрасні брати Жуаєз. Ах, Анрі, нещасний Анрі! Я так і бачу постать цього сумовитого, але гарного юнака. Цікаво було б почитати про нього в одному з романів як про монаха.
І... Шико! Дякую, пане Дюма, що тут його так багато! Це ж суцільне задоволення  — спостерігати за його пригодами. Окрему трилогію йому б! Я правда люблю цього персонажа. Навіть попри його пиятику (яка, до його честі, анітрохи не збавляє йому розуму).
5/5  — цілком заслужено: за неперевершених персонажів, за цікавезний сюжет, від якого перехоплює подих, за захопливі баталії, як словесні, так і воєнні, за тонкий гумор і чуттєвість. Це прекрасно, абсолютно прекрасно!

Немає коментарів:

Дописати коментар