вівторок, 29 квітня 2014 р.

66. Богдан Коломійчук "Людвисар. Ігри вельмож"


Вражена серіалами "Ветеринаром" і "Ченчжунвоном", згідно з анотацією я очікувала щось такої ж тематики, але з похмурішими нотками. Але отримала зовсім інше — пригодницьку книгу з відьмами і перевертнями на історичному фоні. Проте не скажу, що я розчарована. Роман доволі цікавий та веселий. Найбільше сподобався образ кур’єра Христофа, вельми кмітливого чоловіка.

Як в анекдоті про добру фею:-D­

Омелько злодійкувато згорбився і почав підкрадатися до ворога.
Стецько шарудів пересохлими гілляками, очевидно, намагаючись дістатися до заповітного отвору. Шинкар був сам, хоч це антітрохи писаря не підбадьорило. До того ж, хоч як старався Омелько підійти нечутно, але, перечепившись і давши сторчака, видав себе з головою.
Стецько підскочив, як ошпарений.
— Хто тут? — злякано випалив він.
— Божий чоловік, — примирливо заскиглив писар, зводячись на ноги.
— Божий? — П’явка недовірливо позадкував. — А чого з дрючком?
— Та спирався на нього, — пояснив Омелько, — дорога тут непевна.

Немає коментарів:

Дописати коментар